aurum_nostrum: (Default)
[personal profile] aurum_nostrum

Григорій Сковорода
Філософія Г. Сковороди з її інтегральним переплетенням античних тасередньовічних ідей становить значний дослідницький інтерес у контексті невід’ємної складової середньовічної вченості – феномена європейської алхімії. Засадничий концепт алхімії, філософський камінь, Сковородою заперечується принципово, але багато міркувань мислителя є глибоко алхімічними. З’ясувати природу цієї уявної контраверсії можливо, проаналізувавши історичні метаморфози феномена європейської алхімії та філософської думки XVII – XVIII ст.

В цей час накопичення суперечностей між практично-операційною та умоглядно-духовною складовими алхімії спричинило якісну зміну феномена з порушенням його первісної цілісності: «хіміки та герметики розділилися. Хімія стала природничою наукою, тоді як герметична філософія втратила експериментальну основу та рушила в бік … спекуляцій» [1, с. 248]. Водночас у соціокультурному просторі Європи, на периферії якого перебувала алхімія, також відбувалися масштабні зміни. Просвітництво піддало нищівній критиці «темні віки» Середньовіччя з його соціальним устроєм, ідеалами та способом мислення; таким чином, алхімічний стиль філософування абсолютно не відповідав духові часу [1, с. 248]. Атомізм Вольтера заперечував основну алхімічну ідею трансмутації елементів [2], а в «Системі природи» П.А. Гольбаха не лишалося місця для дива, певні ознаки якого були притаманні філософському каменю: «… подібні речі є неможливими, оскільки ніщо не може … зупинити необхідного ходу речей, не зупинивши і не порушивши водночас руху всієї природи» [3].
Міркування щодо неможливості дива знаходимо й у Сковороди: «Начебто при Єлисії плавало залізо … Як же могла повстати сама на свій закон блаженна натура, якщо вона веліла потопати залізу … ?» [4, с. 8-9]. Однак уявлення Сковороди про «блаженну натуру» принципово відрізняються від механістичного матеріалізму просвітників своїм етичним та ціннісним забарвленням. «Все, заборонене законом блаженної натури, є тим не корисне, чим не можливе, а чим корисне, тим можливе. … Подяка блаженній натурі за те, що потрібне зробила нетрудним, а трудне непотрібним» [4, с. 9]. На думку Сковороди, якби Бог продовжив творення в сьомий день, то «з’явилися б безхвості леви, … правдолюбні крутії й наклепники, … а за ними б услід, як Єлисієве залізо, виплило б … perpetuum mobile і філософський, що все європейське болото перетворює на золото, камінь… Нині ж все це засіло у Божій безодні» [4, с. 155]. Отже, апріорне існування філософського каменя заперечене, а Велике Діяння постає вже не як «наслідування Природи» [1, c. 490], а як єретичне намагання перебрати на себе функції Творця.
Вочевидь, несхвалення золоторобчої практики є наслідком неприйняття Сковородою мотиву необмеженого матеріального збагачення, що в загальноєвропейському вимірі зумовлював негативне соціокультурне сприйняття профанованої алхімії. Сковорода засуджує «залишок єгипетського плотолюбства» [4, с. 411] та запитує: «… яке безумство тілесному золоту надавати перевагу перед золотом наук і Христової мудрості?» [4, с. 305]. І в цьому зненацька він уподібнюється герметикам, що стверджували: «Aurum nostrum non est aurum vulgi» (Наше золото – не золото черні). «Ти чуєш, як мудрість називається то перлиною, то золотом. … Знову, як золото, ховає її Бог в найглибших тайниках землі, щоб не зневажали її свині, своїм же велить шукати» [4, с. 294].
На цьому подібність сковородинської та алхімічної філософії не закінчується. Як і в герметиків, «мова Сковороди є мова образів і символів» [6]. Величезну увагу філософ приділяє образу Уробороса – змія, що поглинає власного хвоста, – одному з засадничих символів алхімії [1, с. 303], достеменно відомому з часів еллінізму [7]. Цей змій поєднує хтонічне начало з небесним [1, с. 303], відіграє роль охоронця скарбів (не лише матеріальних), якого слід подолати [7], символізує початок і кінець Великого Діяння, смерть і воскресіння, поєднання протилежностей [1, с. 305]. У Сковороди змій – «зображення вічності й таємничих згортків божественної науки» [4, с. 153], «фальшивий, але й істинний. Юродивий, але й премудрий. Злий, та він же й добрий» [4, с. 160]. Іншим спільним для Сковороди та алхіміків символом є змій, розіп’ятий на хресті або повішений на дереві – образ вдосконалення природи через випробування та підйом над власною матеріальністю [8]. «Повішений на цьому … дереві … із отруйного робиться рятівним, із мертвого – живим…» [4, с. 161]. Сковорода розглядає матерію як вічну субстанцію [4, с. 154] аналогічно до алхіміків [1, с. 324-332], підтримує герметичну концепцію мікрокосму та макрокосму [4, с. 413].
Однак Сковорода не визнає претензій класичної алхімії на духовне самовдосконалення людини. «… розум історії [алегоричне тлумачення Біблії – К.Р.] наставляє мене набагато більше і сприяє моєму внутрішньому вдосконаленню, ніж коли б я, дізнавшись, як … все перетворювати на золото …, зайнявся хотінням або вправами розбагатіти або хімічити» [4, с. 413]. Духовна «трансмутація» людини – подолання «змія» в собі, звільнення «внутрішньої Людини», пізнання Бога та Всесвіту через пізнання самого себе – здійснюється безпосередньо у мікрокосмі власної душі, й тоді медіатор, філософський камінь, виявляється непотрібним. Отже, погляди Сковороди є ближчими радше не до просвітницького матеріалізму, а до духовної алхімії, та можуть розглядатися як її специфічний розвиток.
Література:
1. Юнг К.Г. Психология и алхимия / К.Г. Юнг. – М.: Рефл-бук; К.: Ваклер, 1997. – 592 с.
2. Вольтер. Основы философии Ньютона // Философские сочинения / Вольтер. – М.: Наука, 1988. – С. 305-307.
3. Гольбах П.А. Система природы // Избранные произведения в 2-х тт. / П.А. Гольбах. – М.: Изд-во соц.-эк. лит., 1963. – Т.1. – С. 107.
4. Сковорода Г. Твори: У 2 т. / Г. Сковорода; [пер. М. Кашуби, В. Шевчука]. – К.: Обереги, 2005. – Т.2. – 480 с.
5. Сковорода Г. De libertate // Повна академічна збірка творів / Г. Сковорода; [за редакцією проф. Л. Ушкалова]. – Харків–Едмонтон–Торонто: Майдан; Видавництво Канадського Інституту Українських Студій, 2011. – С. 116.
6. Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні / Д. Чижевський. – Нью-Йорк, 1991. – С. 39.
7. Sherwood Taylor F. The Origins of Greek Alchemy / F. Sherwood Taylor // Ambix. – 1937. – Vol. 1, No. 1. – P. 44-45.
8. Юнг К.Г. Философское древо / К.Г. Юнг. – М.: Академический проект, 2008. – С. 70, 121, 141.

Перша публікація:
Родигін К.М. Алхімічний вимір філософії Григорія Сковороди / К.М. Родигін // «Дні науки філософського факультету – 2012», Міжн. наук. конф. (2012; Київ): [матеріали доповідей та виступів] / редкол.: А.Є. Конверський [та ін.]. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2012. – Ч. 2. – С. 69.