aurum_nostrum: (Default)
Креативні інтенції алхіміків мають прадавнє філософське підґрунтя та космічний масштаб. Майстер творить Порядок із Хаосу в мікрокосмі «філософського яйця», що мислиться аналогом макрокосму – Всесвіту [1]. Важливим аспектом Великого Діяння є прагнення алхіміків впливати на природні процеси вдосконалення матерії, штучно прискорюючи або «стискаючи» перебіг часу. Парацельс у «Філософських канонах» писав: «Мудрі перетворюють роки в місяці, місяці в тижні, а тижні – у дні». Ідея усунення фактору часової детермінації закономірно випливає зі споконвічної мрії homo faber (людини-творця) брати участь в одночасному вдосконаленні Природи та самого себе [2].
Імператор Рудольф ІІ, покровитель герметичного мистецтваВ Європі період першого розквіту алхімії (ХІІІ ст.) збігається з епохою принципових змін у ставленні людини до часу. Уніфікація часу та його відчуження від природних ритмів змінюють темп життя, перетворюючи час із Божого дару на власність людини [3]. Отже, алхімічна мрія щодо підкорення часу набуває особливої соціальної актуальності. Традиційний, підкріплений думкою Аристотеля [Метеорологіка IV, 3], алхімічний імператив «наслідування Природи» трансформується в прагнення її перевершити, а пафос співтворчості адепта з Богом виливається в озвучену Миколою Кузанським тезу «людина – другий бог» [Берил, 6]. Парацельсіанська революція переносить акценти з трансмутації металів на вдосконалення людини, а певне розмиття християнських доктрин в XV – XVII ст. стимулює пошуки земного безсмертя [4], яскраво представлені в Рудольфіанську добу.

Безсмертя є, напевно, найяскравішим проявом безмежного ресурсу, що мислиться у вимірі часу – не як божественна вічність, що передує часові, але як нескінченність часу, що зливається з вічністю. Разом із Еліксиром адепт споживає штучно «стиснений» час, що згодом «розгортається» та продовжує життя на визначений або невизначений термін. Навіть якщо цей термін є обмеженим, періодичне вживання Еліксиру має забезпечувати безсмертя не як актуальну, а як потенційну (в термінах Аристотеля) безкінечність часу – принципово необмежене подовження життя. Така позиція властива китайській алхімії [5]. В європейській традиції наслідком її розвитку є навіть штучне розрізнення понять Еліксиру безсмертя та Еліксиру молодості.
Прагнення зняття темпоральної детермінації буття безумовно є важливим аспектом алхімічної ідеї. Однак чи не означає воно й прагнення безмежного у матеріальному вимірі, адже, на думку Блаженного Августина, матеріальний світ було створено разом із часом? Дійсно, перемога адепта над Часом є спряженою зі здобуттям ідеалізації досконалості – філософського каменя.
Вочевидь, прагнення безмежного ресурсу є есенціальною ознакою феномена алхімії [6]. Звісно, на Сході та Заході способи втілення цього прагнення не були тотожними. Це можна пояснити різницею між колективними установками – інтроверсією Сходу та екстраверсією Заходу [7], що спонукає першого алхіміка шукати безмежне переважно в глибинах власної душі (мікрокосму), а другого – у неозорих сферах макрокосму. Втім, враховуючи засадничий герметичний принцип відповідності макро- та мікрокосму [8], врешті-решт не видається докорінно важливим, чи йдеться про пошук штучного золота (перетворення в макрокосмі), чи про здобуття безсмертя (перетворення мікрокосму). Як на Сході, так і на Заході наслідком генералізації алхімічних цілей є ідея Абсолютного знання, хоча в обох випадках це знання мислиться містичним просвітленням, а не досягненням ratio. В пізньоалхімічній та розенкрейцерській традиціях ця ідея набуває міфологізованих форм повернення до знання Адама до гріхопадіння [8].
Отже, безмежне знання – це безмежні можливості. Однак виявляється суперечність між конечним характером людини як суб’єкта пізнання та безмежністю реальності, на яку це пізнання спрямовано – аналогія з проблемою богопізнання в Іоанна Скота Еріугени. Пізнаванність безмежного є принаймні проблематичною через неосяжність останнього, адже пізнання передбачає визначення, de-finitio, тобто покладання меж [9]. Алхімічні абстракції та інтуеми не піддаються вичерпній раціоналізації. Шукач безмежного опиняється в ситуації на кшталт «вченого незнання» Миколи Кузанського й прагне подолати протиріччя у містичний спосіб – ірраціональний та невимовний. Алхімічне осяяння, що дарує всеохоплююче знання таємниць Природи, може розглядатися як вихід свідомості за межі простору й часу, в яких перебувають прості смертні. В свою чергу, споконвічність глибинних прагнень людини до безмежного й незбагненного фактично знімає обмеження в часі з існування алхімії як соціокультурного феномена.
Література:
1. Родигін К.М. Феномен алхімії: Час, Хаос і Порядок / К.М. Родигін, В.В. Білецький // Схід. – 2009. – № 8 (99). – С. 113-116.
2. Элиаде М. Кузнецы и алхимики // Азиатская алхимия / М. Элиаде. – М.:  Янус-К, 1998. – С. 242-244.
3. Ле Гофф Ж. Другое средневековье: Время, труд и культура Запада / Ж. Ле Гофф. – Екатеринбург: Изд-во Урал, ун-та, 2002.– С. 36-49.
4. Торчинов Е.А. Китайский путь золота и киновари / Е.А. Торчинов // Даосская алхимия. – СПб.: Азбука; Петербургское Востоковедение, 2001. – С. 6.
5. Гэ Хун. Баопу-Цзы / Гэ Хун // Даосская алхимия. – СПб.: Азбука; Петербургское Востоковедение, 2001. – С. 351.
6. Родигін К. Феномен алхімії в часопросторовому та ментальному вимірі Старого Світу / К. Родигін, М. Родигін // Схід. – 2012. – № 4 (118). – С. 168.
7. Юнг К.Г. Различие между восточным и западным мышлением // Сознание и бессознательное / К.Г. Юнг. – СПб.: Университетская книга, 1997. – С. 507.
8. Йейтс Ф. Розенкрейцерское просвещение / Ф.Йейтс. – М.: Алетейа, Энигма, 1999. – 464 с.
9. Антонова Е.В. Об именовании Бога в философии Эриугены / Е.В. Антонова // Знание за пределами науки. – М.: Республика, 1996. – С. 303.
 
Перша публікація:
Родигін К. Безмежне в алхімії та алхімія без меж / К. Родигін // ІХ Харківські студентські філософські читання: міжнародна наукова конференція студентів та аспірантів 25-26 квітня 2013 року. Збірник тез доповідей. – Харків: ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2013. – С. 26-27.
aurum_nostrum: (Default)


Драбина Якова (Mutus Liber)
Родигін К.М.
Донецький національний університет
к.х.н. Родигін М.Ю.
Інститут фізико-органічної хімії та вуглехімії ім. Л.М.Литвиненка НАН України, м. Донецьк


Соціокультурний феномен європейської алхімії поєднує в собі найрізноманітніші прояви творчої діяльності людини, становить своєрідний ментальний місток між минулим та майбутнім [1], увічнює пошуки Істини та еволюцію людської думки [2]. З різних позицій алхімія може розглядатися в багатьох площинах: як закономірний етап історії людства [2], як культурний феномен [3], як прояв архетипів колективного несвідомого [1; 4], як утілення споконвічної мрії людини про підкорення Природи та Часу [5] тощо.
Усталеною є думка, що феномен алхімії не існує поза контекстом Середньовіччя [3, с.334]. Проте, хронологічні межі цієї епохи, коли закладалися підвалини буття сучасної Європи [6], є плинними та неоднаковими для різних країн, а соціокультурні прояви – неоднорідними. Тобто, критерії Середньовіччя не є чітко та однозначно визначеними ані суто історично, ані соціокультурно, ані ментально.





Зокрема, Ж.Ле Ґофф пропонує концепцію «довгого Середньовіччя», розвиток структур якого розглядається в межах від ІІІ ст. до середини ХІХ ст. [7]. К.Г.Юнг подає medium aevum як феномен ментального порядку, що принципово взагалі не припиняє свого існування [8]. М.Бердяєв та У.Еко не наполягають на нескінченності «середніх віків», натомість із різних позицій обстоюють тезу про початок епохи Нового Середньовіччя [9;10].
Вочевидь, за наших часів культурна спадщина Середніх віків не втратила актуальності, свідченням чого є неабиякий суспільний інтерес до проявів цієї епохи [11]. Зокрема, це стосується феномена алхімії – яскравого виразу середньовічного мислення [3], «первісної стихії всього європейського духу» [12]. В цьому контексті розгляд феномена алхімії в загальнофілософських вимірах – онтологічному, гносеологічному, методологічному тощо – становить непересічний інтерес для усвідомлення тенденцій духовного розвитку сучасного європейського соціуму.
Ідеї єдності Універсуму та градації чинників земного буття за ступенем досконалості формують онтологічну основу алхімічної філософії. Типова для середньовічної культури ієрархізація Всесвіту в координатах «верх-низ» [13] проектується в алхімії на світ речовин, в якому алхімік повторює космогонічний процес, творить Порядок із Хаосу [5, с.243].Алегорична фігура алхімії. Собор Паризької Богоматері
Таким чином, не є дивним, що в одній з автодефініцій наголошується: «алхімія – це частина натуральної філософії, що вказує спосіб удосконалення металів, наслідуючи Природу, наскільки це можливо» [14]. Алхімічна методологія формується в результаті селективного синтезу міфологічних, теологічних, натурфілософських уявлень, досвіду операційної діяльності та практичних спостережень. Тому розуміння пошуку філософського Каменю як відповідника хімічного синтезу здається дещо помилковим. Алхімік шукає ціле, а не штучно конструює його. Він прагне не здобути нову речовину, а саме знайти Камінь в мікрокосмі своїх реторт, керуючись закономірностями Природи. Синтез в алхімії – скоріше філософський, ніж хімічний, – сприймається як поєднання ідеальних принципів. Протилежний прийом – аналіз, але теж не суто хімічний, звісно, також входить до арсеналу алхімічній методології. Фрагментування матерії, розділення сумішей та очищення речовин [15], хоча й мають виразне матеріальне підґрунтя, набувають ознак ідеалізованого «добування досконалих есенцій зі змішаних тіл» [16]. Широке застосування має метод аналогій, адже в алхімічному світогляді мікрокосм та макрокосм [17], реторти алхіміка та земні надра, в яких дозрівають метали та мінерали [5, с.243], мисляться в нерозривній органічній єдності.
Аристотелівська диференціація Природи на мінеральне, рослинне та тваринне царства, що існують за спільними закономірностями та природно прагнуть досконалості, зумовлює телеологічну складову алхімічного вчення. «Хіба метал не росте подібно до рослини? – ставить риторичне питання алхімік Бернар Тревізан. – Якби було достатньо часу, свинець та інші метали перетворилися б на золото. … Природа створює спочатку недосконале, а потім переходить до досконалішого. Золото – найдосконаліший серед металів… Людина – найблагородніше створіння природи, тому саме від неї має походити секрет одержання золота» [18]. Отже, завданням алхіміка є оволодіння цією таємницею.
Тому в алхімічній гносеології процес пізнання варто розглядати не як продукування нових знань в утилітарному розумінні сучасності, а як віднайдення сокровенної Істини, ремінісцентне з платонівським анамнезисом. Алхімік не має сумнівів ані в реальності філософського Каменю й трансмутації природних тіл, ані в принциповій можливості Великого Діяння, наслідком чого є безумовна віра в авторитети. Питання лише в спроможності конкретної людини пізнати глибинну сутність буття, закони макро- та мікрокосму, оволодіти таємними знаннями [19].
Попри самовизначення алхімії як «Scientia immutabilis» (незмінного вчення) вона не лежить поза межами принципу «Panta rhei» (все тече). Вірогідно, до факторів, що зумовлювали внутрішні зміни феномена, можна віднести наявність суперечливих тенденцій щодо десакралізації Природи та сакралізації знання, що знайшли яскраве втілення в писемній традиції.
Фактор зовнішньої трансформації, вочевидь, є пов’язаним із соціокультурною периферійністю алхімії. Специфіка алхімічної взаємодії з зовнішнім культурним середовищем стимулює процеси заперечення заперечення та кількісно-якісні переходи в межах феномена. Прикладами таких принципових змін є виокремлення операційно-виробничого та природничонаукового компонентів алхімії в окремі соціальні феномени та відносне розмежування містико-духовної й предметно-операційної діяльності в межах власне алхімії.
Ключовим пунктом ґенези феномена є власне його виникнення. Інформативним видається аналіз цього процесу в контексті аристотелевих уявлень про причини, що дозволяє виділити комплекс необхідних і достатніх умов формування феномена алхімії.
Необхідними умовами формування європейської алхімії є:

1. Містико-фольклорна традиція: наявність у суспільній свідомості усталених уявлень щодо можливості ефективного штучного містичного впливу на реалії буття, віра в існування сакральної складової операційної діяльності (формальна причина).
2. Економіко-правове підґрунтя: суспільний розподіл праці, формування ринку товарів та послуг, розвиток товарно-грошових відносин і прив’язка цінового еквівалента до дорогоцінних металів (матеріальна причина). Відсутність цих умов унеможливлює виникнення засадничої мети алхімії – трансмутації неблагородних металів у благородні (цільова причина).
3. Психолого-методологічний базис: консерватизм та інтегральність світогляду, рецептурно-ритуальний спосіб мислення та операційної діяльності (діяльна причина).
4. Операційно-гносеологічна компонента: накопичення певного об’єму емпіричного знання про природні об’єкти, їх властивості та перетворення (матеріальна причина); потреба осмислення та упорядкування емпіричного матеріалу в межах формальних абстракцій; прагнення універсального знання (цільова причина).
У свою чергу, необхідні умови виникнення соціокультурного феномена доповнюються достатніми:

1. Наявність осередків відносної стабільності (міста, монастирі, феодальні замки).
2. Інтенсифікація товарно-грошового обігу та хоча б локальне зростання рівня суспільного добробуту.
Соціальне замовлення
(матеріальна причина)
3. Підвищення рівня культури та освіти. Набуття вченістю елементів світського характеру. Формування книжкової традиції.
4. Релятивізм тенденцій щодо десакралізації Природи та сакралізації знання.
Психолого-методологічний базис (формальна причина)
Історичне складення комплексу необхідних і достатніх умов відбулося в елліністичному світі, де, вочевидь, власне й виник соціокультурний феномен алхімії. В Європі сполучення цих умов припадає на добу розвиненого Середньовіччя; саме тоді спостерігається вкорінення та інтеграція алхімії до західного культурного універсуму. Якщо синусоїда історії знову підходить до фази Середньовіччя (хай і в його новому розумінні), то повернення соціальної значущості притаманними цій епосі культурними феноменами не видається випадковим.

Література:
1. Юнг К.Г. Воспоминания, сновидения, размышления / К.Г.Юнг. – К.: AirLand, 1994. – С.201 - 202.
2. Mond R. The Study of Alchemy / R.Mond // Ambix. – 1937. – Vol.I, Nо.1. – P.1 - 2.
3. Рабинович В.Л. Алхимия как феномен средневековой культуры / В.Л.Рабинович. – М.:Наука, 1979. – 392 с.
4. Юнг К.Г. Психология и алхимия / К.Г.Юнг. – М.- К.: Рефл-бук, Ваклер, 1997.- 592 с.
5. Элиаде М. Кузнецы и алхимики//Азиатская алхимия / М.Элиаде. – М.: Янус-К, 1998. – С. 140-269.
6. Хейзинга Й. Осень средневековья / Й.Хейзинга. – М.: Наука, 1988. – С.5.
7. Ле Ґофф Ж. Середньовічна уява / Ж.Ле Ґофф. – Львів: Літопис, 2007. – С.13.
8. Юнг К.Г. «Улисс» // Дух Меркурий / К.Г.Юнг. – М.: Канон, 1996. – С.298.
9. Бердяев Н.А. Новое Средневековье / Н.А.Бердяев. – М.: Феникс; ХДС-пресс, 1991. – 84 с.
10. Эко У. Средние века уже начались / У.Эко // Иностр. лит. – 1994.– №4. – C. 258-267.
11. Родигін К.М. «Містична ніч» Середньовіччя в контексті сучасної західної культури / К.М.Родигін // Філософські виміри сучасної соціальної реальності: матеріали міжнародної наукової конференції. – Донецьк: ДонНУ, 2011. – С.64-66.
12. Гоголь Н.В. О средних веках // Собр. соч. в 7 тт. / Н.В.Гоголь. – М.: Худ.лит., 1978. – Т.6. – С. 36-37.
13. Гуревич А.Я. Категории средневековой культуры / А.Я. Гуревич. – М.: Искусство, 1984. – С.82-84.
14. Пуассон А. Теории и символы алхимиков // Теории и символы алхимиков. – М.: Новый Акрополь, 1995. – С.27.
15. Дроздов А.М. Научный подвиг: Культурно-историческая реабилитация средневековой алхимии / А.М.Дроздов. – Кр. Рог: Видав. дім, 2007. – С.316-318.
16. Partington J.R. A History of Chemistry / J.R.Partington. – London: Macmillan, 1971. - Vol. II, Part 2. – P. 253.
17. Titley A.F. The Macrocosm and the Microcosm in Mediaeval Alchemy / A.F.Titley // Ambix. – 1937. – Vol.1, No.1. – P.67-69.
18. Марчукова С.М. Естественнонаучные представления в средневековой Европе / С.М.Марчукова. – СПб.: Европейский Дом, 1999. – С.168.
19. Родигін К. Гносеологічний аспект феномена алхімії в рефлексії Джеффрі Чосера / К.Родигін // Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка. – Т.30. – Донецьк: Східний видавничий дім, 2010. – С.271-273.







Перша публікація:
Родигін К.М. Ментальне підґрунтя та історичні умови буття феномена алхімії / К.М. Родигін, М.Ю. Родигін // Сучасний соціокультурний простір 2011: матеріали восьмої міжнародної науково-практичної інтернет-конференції 22-24 вересня 2011 року. – К.: ТОВ «ТК Меганом», 2011. – Ч. 3. – С. 86-89.
aurum_nostrum: (Default)

Герб Бахмута-АртемівськаСоціокультурний феномен західної алхімії протягом багатьох століть існування закономірно залишав численні сліди практично по всій Європі. На теренах України цей слід, звісно, не обмежується середньовічним алхімічним символом солі в старовинному гербі Бахмута-Артемівська [1], а візуалізується в багатьох інших вимірах.
Цікавим проявом цієї візуалізації є представлена в Київському Музеї-аптеці [2] експозиція лабораторії алхіміка. Вона репрезентує алхімію радше в образно-легендарному, ніж у реально-історичному вимірі, оскільки існування автентичної лабораторії алхіміка у кам’яниці XVIII ст. на Подолі є малоймовірним. Цілком можливо, що Аптека-музей в Києві. Алхімічна лабораторіятака лабораторія могла б існувати в середньовічній будівлі Музею-аптеки на площі Ринок у Львові, де також розташовано алхімічну експозицію [3]. Врешті-решт, не є докорінно важливим факт історичного існування чи неіснування алхімічної лабораторії у конкретному місці: принциповими є наявність соціального запиту, прагнення доторкнутися до таємниць минулого.
Сучасному соціуму притаманне бажання відчути співпричетність до Opus Magnum – Великого Діяння середньовічних адептів. Повною мірою це можливо в Підгорецькому замку на Львівщині, де існування алхімічної лабораторії є цілком історичним. Наприкінці XVIII ст. господар замку, шляхтич Северин Жевуський, облаштував там алхімічну лабораторію й займався пошуками філософського каменя [4].
На жаль, інформація щодо реалій буття цієї лабораторії наразі прихована у темряві століть та чекає на своїх дослідників. Натомість, світло на алхімію XVIII ст. проливають думки сучасника таємничих дослідів у Підгорецькому замку – українського філософа Григорія Сковороди [5].
Read more... )
Дійсно, символіка творів Сковороди може тлумачитися як певні «герметичні шифри», ключі до яких приховано в європейській містичній традиції [6]. Зокрема, у філософа знаходимо алхімічні символи – Уробороса (змія, що поглинає свого хвоста), а також змія, розіп’ятого на хресті або дереві. Уроборос символізує єдність Універсуму, вічність, поєднання протилежностей, а розіп’ятий змій може тлумачитися як символ усунення недосконалості матеріальної природи. Сковородинське самопізнання, звільнення «внутрішньої людини» виявляються спорідненими з «пошуком філософського каменя у собі» послідовників європейської «духовної алхімії» XVI – XVIII ст., які тлумачать трансмутацію як алегорію вдосконалення людської душі. При цьому традиційний концепт філософського каменя як зовнішнього медіатора виявляється зайвим. Контраверсійна рефлексія алхімії дозволяє розглядати філософію Сковороди як своєрідну частину герметичного дискурсу [5; 6].
Виходячи з органічного зв’язку українського бароко з європейським культурним простором, доцільно продовжити історичну ретроспективу до XV – XVІI ст. [7], коли у провідних європейських наукових центрах працювали вчені, прізвища яких яскраво свідчать про їх походження та самоідентифікацію: Юрій Дрогобич, Станіслав Оріховський Рутенець Роксолан, Павло Русин із Кросна та ін. Їх творчість була цілком інтегрованою до європейської традиції, де комплекс «чорнокнижних наук» – алхімії, астрології, магії – був «зворотним боком медалі» західної вченості.
Маєтки українських магнатів (князів Острозьких, панів Долматів тощо) та міста України (зокрема, Київ, Чернігів, «Львів учений» [8]) не мали принципових відмінностей від інших європейських, отже там існували умови для розвитку феномена алхімії [7].
Нарешті, алхімічний слід чітко візуалізується у книзі «Перло многоцінне» Кирила Транквіліона Ставровецького (Чернігів, 1646 р.): «Ти прехитрії ремесла виявляєш світу – // Все-бо по твоїм совіту. // Винаходиш, // Ти з неподібного подібне твориш // Чрез нове алхімство – дива гідне діло! // Ти чуда світу виявиш людині сміло» [9]. Алхімія не є дивиною для автора й чітко характеризується ним як соціально значущий прояв премудрості, і в контексті твору оцінюється позитивно. До того ж, тут «алхімія» вперше в українській, а можливо й загальноєвропейській літературі набула сучасного алегоричного звучання «алхімії мистецтва», «алхімії творчості» тощо, що навряд чи могло статися, якщо б алхімія не існувала в українському культурному просторі як вкорінений соціальний феномен.

Література:

1. Максименко Є.В. Міська та територіальна геральдика Донеччини / Є.В. Максименко // Вісник студентського наукового товариства Донецького національного університету. – Донецьк: ДонНУ, 2009. – Т. 2. – С. 46.
2. Музей-аптека // Україна ХХІ століття [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.21st-century.org.ua/main/museums/Apteka-ukr.htm
3. Ходосевич Л.Т. Аптека-музей у Львові: Путівник / Л.Т. Ходосевич, З.М. Паньків. – Львів: Каменяр, 1989. – 32 с.
4. Мацюк О.Я. Замки і фортеці Західної України. Мандрівки історичні / О.Я. Мацюк. – Львів: Центр Європи, 1997. – С. 42.
5. Родигін К.М. «Духовна алхімія» Григорія Сковороди / К.М. Родигін // Гілея: науковий вісник. Збірник наукових праць / [гол. ред. В.М. Вашкевич]. – К.: ВІР УАН, 2012. – Вип. 65 (№10). – С. 323-330.
6. Юдкін-Ріпун І. Герметичний дискурс Григорія Сковороди / І. Юдкін-Ріпун // Студії мистецтвознавчі. – 2010. – № 2 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.studii.com.ua/index.php 
7. Родигін К. Алхімія та натурфілософське знання в ментальному та геополітичному просторі Східної Європи XV – XVII століть / К. Родигін, М. Родигін // Схід. – 2012. – № 2 (116). – С. 164-172. archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Skhid/2012_2/38.pdf
8. Слово многоцінне / [упорядники В. Шевчук, В. Яременко]. – К.: Аконіт, 2006. – Кн. 1. – С. 301.
9. Слово многоцінне / [упорядники В. Шевчук, В. Яременко]. – К.: Аконіт, 2006. – Кн. 2. – С. 266.

Перша публікація:
Родигін К.М. Алхімія: український вимір / К.М. Родигін // Актуальные научные исследования: материалы XXIX Международной научно-практической конференции по философским, филологическим, юридическим, педагогическим, экономическим, психологическим, социологическим и политическим наукам. – Горловка, 2013. – Ч. 1. – С. 61-63.

 
 

aurum_nostrum: (Default)

Григорій Сковорода
Філософія Г. Сковороди з її інтегральним переплетенням античних тасередньовічних ідей становить значний дослідницький інтерес у контексті невід’ємної складової середньовічної вченості – феномена європейської алхімії. Засадничий концепт алхімії, філософський камінь, Сковородою заперечується принципово, але багато міркувань мислителя є глибоко алхімічними. З’ясувати природу цієї уявної контраверсії можливо, проаналізувавши історичні метаморфози феномена європейської алхімії та філософської думки XVII – XVIII ст.
Read more... )
Вочевидь, несхвалення золоторобчої практики є наслідком неприйняття Сковородою мотиву необмеженого матеріального збагачення, що в загальноєвропейському вимірі зумовлював негативне соціокультурне сприйняття профанованої алхімії. Сковорода засуджує «залишок єгипетського плотолюбства» [4, с. 411] та запитує: «… яке безумство тілесному золоту надавати перевагу перед золотом наук і Христової мудрості?» [4, с. 305]. І в цьому зненацька він уподібнюється герметикам, що стверджували: «Aurum nostrum non est aurum vulgi» (Наше золото – не золото черні). «Ти чуєш, як мудрість називається то перлиною, то золотом. … Знову, як золото, ховає її Бог в найглибших тайниках землі, щоб не зневажали її свині, своїм же велить шукати» [4, с. 294].
На цьому подібність сковородинської та алхімічної філософії не закінчується. Як і в герметиків, «мова Сковороди є мова образів і символів» [6]. Величезну увагу філософ приділяє образу Уробороса – змія, що поглинає власного хвоста, – одному з засадничих символів алхімії [1, с. 303], достеменно відомому з часів еллінізму [7]. Цей змій поєднує хтонічне начало з небесним [1, с. 303], відіграє роль охоронця скарбів (не лише матеріальних), якого слід подолати [7], символізує початок і кінець Великого Діяння, смерть і воскресіння, поєднання протилежностей [1, с. 305]. У Сковороди змій – «зображення вічності й таємничих згортків божественної науки» [4, с. 153], «фальшивий, але й істинний. Юродивий, але й премудрий. Злий, та він же й добрий» [4, с. 160]. Іншим спільним для Сковороди та алхіміків символом є змій, розіп’ятий на хресті або повішений на дереві – образ вдосконалення природи через випробування та підйом над власною матеріальністю [8]. «Повішений на цьому … дереві … із отруйного робиться рятівним, із мертвого – живим…» [4, с. 161]. Сковорода розглядає матерію як вічну субстанцію [4, с. 154] аналогічно до алхіміків [1, с. 324-332], підтримує герметичну концепцію мікрокосму та макрокосму [4, с. 413].
Однак Сковорода не визнає претензій класичної алхімії на духовне самовдосконалення людини. «… розум історії [алегоричне тлумачення Біблії – К.Р.] наставляє мене набагато більше і сприяє моєму внутрішньому вдосконаленню, ніж коли б я, дізнавшись, як … все перетворювати на золото …, зайнявся хотінням або вправами розбагатіти або хімічити» [4, с. 413]. Духовна «трансмутація» людини – подолання «змія» в собі, звільнення «внутрішньої Людини», пізнання Бога та Всесвіту через пізнання самого себе – здійснюється безпосередньо у мікрокосмі власної душі, й тоді медіатор, філософський камінь, виявляється непотрібним. Отже, погляди Сковороди є ближчими радше не до просвітницького матеріалізму, а до духовної алхімії, та можуть розглядатися як її специфічний розвиток.
Література:
1. Юнг К.Г. Психология и алхимия / К.Г. Юнг. – М.: Рефл-бук; К.: Ваклер, 1997. – 592 с.
2. Вольтер. Основы философии Ньютона // Философские сочинения / Вольтер. – М.: Наука, 1988. – С. 305-307.
3. Гольбах П.А. Система природы // Избранные произведения в 2-х тт. / П.А. Гольбах. – М.: Изд-во соц.-эк. лит., 1963. – Т.1. – С. 107.
4. Сковорода Г. Твори: У 2 т. / Г. Сковорода; [пер. М. Кашуби, В. Шевчука]. – К.: Обереги, 2005. – Т.2. – 480 с.
5. Сковорода Г. De libertate // Повна академічна збірка творів / Г. Сковорода; [за редакцією проф. Л. Ушкалова]. – Харків–Едмонтон–Торонто: Майдан; Видавництво Канадського Інституту Українських Студій, 2011. – С. 116.
6. Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні / Д. Чижевський. – Нью-Йорк, 1991. – С. 39.
7. Sherwood Taylor F. The Origins of Greek Alchemy / F. Sherwood Taylor // Ambix. – 1937. – Vol. 1, No. 1. – P. 44-45.
8. Юнг К.Г. Философское древо / К.Г. Юнг. – М.: Академический проект, 2008. – С. 70, 121, 141.

Перша публікація:
Родигін К.М. Алхімічний вимір філософії Григорія Сковороди / К.М. Родигін // «Дні науки філософського факультету – 2012», Міжн. наук. конф. (2012; Київ): [матеріали доповідей та виступів] / редкол.: А.Є. Конверський [та ін.]. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2012. – Ч. 2. – С. 69.

aurum_nostrum: (Default)
Слуга каноніка (ілюстрація з видання Кекстона, XV ст.)Середньовічна європейська алхімія є багатогранним соціокультурним феноменом, у якому, на думку К.Г.Юнга, знаходиться коріння сил, що діють у сучасному світі та є результатом багатовікових підготовчих процесів у глибинах людської душі [1]. Серед багатьох підходів до вивчення феномена алхімії особливе місце посідає культурологічний, що передбачає дослідження рефлексії алхімії в культурному просторі різних епох, особливо в мистецьких творах її сучасників. Яскравий приклад такої рефлексії дає нам англійський поет XIV ст. Джеффрі Чосер в одному зі своїх творів - «Оповіді Слуги каноніка», що входить до збірки «Кентерберійські оповіді». Соціоалхімічний сюжет твору є прикладом «бічного освітлення» феномена алхімії [2].
Пропонована розвідка є частиною комплексного дослідження феномена алхімії в чосеровій рефлексії, та має на меті висвітлити гносеологічні ідеї та колізії алхімічного Мистецтва.

Read more... )
aurum_nostrum: (Default)
  
Алхімія є складним та багатогранним соціокультурним феноменом, що може розглядатися в широкому спектрі методологічних підходів. Метою даної роботи є розгляд феномена європейської алхімії в контексті взаємин Людини з Природою та Часом.

Read more... )
aurum_nostrum: (Default)

Доктор Фауст - з гравюри XIX ст.

Сучасна культура демонструє непересічний суспільний інтерес до епохи Середньовіччя. Коріння цього зацікавлення сягає епохи Романтизму, що заперечував раціональний світогляд Просвітництва та концепцію «темних віків», натомість стверджував самоцінність Середньовіччя з його ірраціональним, містичним началом. Ґетівське переосмислення легенд про доктора Фауста дало змогу О.Шпенґлеру охарактеризувати людину Заходу як носія «фаустівської душі» і в такий спосіб засвідчити ессенціальне світоглядне значення спадщини Середньовіччя.


Read more... )
aurum_nostrum: (Default)

Культурна спадщина європейського Середньовіччя – доби, коли закладалися підвалини буття сучасної Європи [1], – за наших часів не втратила актуальності, свідченням чого є неабиякий суспільний інтерес до проявів цієї епохи [2]. Зокрема, це стосується середньовічної алхімії – багатогранного, загадкового, суперечливого, романтичного та креативного феномена.

Read more... )

Профіль

Костянтин Родигін

October 2013

M T W T F S S
 12 3456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031   

Expand Cut Tags

No cut tags