![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Родигін К.М.
Донецький національний університет
к.х.н. Родигін М.Ю.
Інститут фізико-органічної хімії та вуглехімії ім. Л.М.Литвиненка НАН України, м. Донецьк
Соціокультурний феномен європейської алхімії поєднує в собі найрізноманітніші прояви творчої діяльності людини, становить своєрідний ментальний місток між минулим та майбутнім [1], увічнює пошуки Істини та еволюцію людської думки [2]. З різних позицій алхімія може розглядатися в багатьох площинах: як закономірний етап історії людства [2], як культурний феномен [3], як прояв архетипів колективного несвідомого [1; 4], як утілення споконвічної мрії людини про підкорення Природи та Часу [5] тощо.
Усталеною є думка, що феномен алхімії не існує поза контекстом Середньовіччя [3, с.334]. Проте, хронологічні межі цієї епохи, коли закладалися підвалини буття сучасної Європи [6], є плинними та неоднаковими для різних країн, а соціокультурні прояви – неоднорідними. Тобто, критерії Середньовіччя не є чітко та однозначно визначеними ані суто історично, ані соціокультурно, ані ментально.
Донецький національний університет
к.х.н. Родигін М.Ю.
Інститут фізико-органічної хімії та вуглехімії ім. Л.М.Литвиненка НАН України, м. Донецьк
Соціокультурний феномен європейської алхімії поєднує в собі найрізноманітніші прояви творчої діяльності людини, становить своєрідний ментальний місток між минулим та майбутнім [1], увічнює пошуки Істини та еволюцію людської думки [2]. З різних позицій алхімія може розглядатися в багатьох площинах: як закономірний етап історії людства [2], як культурний феномен [3], як прояв архетипів колективного несвідомого [1; 4], як утілення споконвічної мрії людини про підкорення Природи та Часу [5] тощо.
Усталеною є думка, що феномен алхімії не існує поза контекстом Середньовіччя [3, с.334]. Проте, хронологічні межі цієї епохи, коли закладалися підвалини буття сучасної Європи [6], є плинними та неоднаковими для різних країн, а соціокультурні прояви – неоднорідними. Тобто, критерії Середньовіччя не є чітко та однозначно визначеними ані суто історично, ані соціокультурно, ані ментально.
Зокрема, Ж.Ле Ґофф пропонує концепцію «довгого Середньовіччя», розвиток структур якого розглядається в межах від ІІІ ст. до середини ХІХ ст. [7]. К.Г.Юнг подає medium aevum як феномен ментального порядку, що принципово взагалі не припиняє свого існування [8]. М.Бердяєв та У.Еко не наполягають на нескінченності «середніх віків», натомість із різних позицій обстоюють тезу про початок епохи Нового Середньовіччя [9;10].
Вочевидь, за наших часів культурна спадщина Середніх віків не втратила актуальності, свідченням чого є неабиякий суспільний інтерес до проявів цієї епохи [11]. Зокрема, це стосується феномена алхімії – яскравого виразу середньовічного мислення [3], «первісної стихії всього європейського духу» [12]. В цьому контексті розгляд феномена алхімії в загальнофілософських вимірах – онтологічному, гносеологічному, методологічному тощо – становить непересічний інтерес для усвідомлення тенденцій духовного розвитку сучасного європейського соціуму.
Ідеї єдності Універсуму та градації чинників земного буття за ступенем досконалості формують онтологічну основу алхімічної філософії. Типова для середньовічної культури ієрархізація Всесвіту в координатах «верх-низ» [13] проектується в алхімії на світ речовин, в якому алхімік повторює космогонічний процес, творить Порядок із Хаосу [5, с.243].
Таким чином, не є дивним, що в одній з автодефініцій наголошується: «алхімія – це частина натуральної філософії, що вказує спосіб удосконалення металів, наслідуючи Природу, наскільки це можливо» [14]. Алхімічна методологія формується в результаті селективного синтезу міфологічних, теологічних, натурфілософських уявлень, досвіду операційної діяльності та практичних спостережень. Тому розуміння пошуку філософського Каменю як відповідника хімічного синтезу здається дещо помилковим. Алхімік шукає ціле, а не штучно конструює його. Він прагне не здобути нову речовину, а саме знайти Камінь в мікрокосмі своїх реторт, керуючись закономірностями Природи. Синтез в алхімії – скоріше філософський, ніж хімічний, – сприймається як поєднання ідеальних принципів. Протилежний прийом – аналіз, але теж не суто хімічний, звісно, також входить до арсеналу алхімічній методології. Фрагментування матерії, розділення сумішей та очищення речовин [15], хоча й мають виразне матеріальне підґрунтя, набувають ознак ідеалізованого «добування досконалих есенцій зі змішаних тіл» [16]. Широке застосування має метод аналогій, адже в алхімічному світогляді мікрокосм та макрокосм [17], реторти алхіміка та земні надра, в яких дозрівають метали та мінерали [5, с.243], мисляться в нерозривній органічній єдності.
Аристотелівська диференціація Природи на мінеральне, рослинне та тваринне царства, що існують за спільними закономірностями та природно прагнуть досконалості, зумовлює телеологічну складову алхімічного вчення. «Хіба метал не росте подібно до рослини? – ставить риторичне питання алхімік Бернар Тревізан. – Якби було достатньо часу, свинець та інші метали перетворилися б на золото. … Природа створює спочатку недосконале, а потім переходить до досконалішого. Золото – найдосконаліший серед металів… Людина – найблагородніше створіння природи, тому саме від неї має походити секрет одержання золота» [18]. Отже, завданням алхіміка є оволодіння цією таємницею.
Тому в алхімічній гносеології процес пізнання варто розглядати не як продукування нових знань в утилітарному розумінні сучасності, а як віднайдення сокровенної Істини, ремінісцентне з платонівським анамнезисом. Алхімік не має сумнівів ані в реальності філософського Каменю й трансмутації природних тіл, ані в принциповій можливості Великого Діяння, наслідком чого є безумовна віра в авторитети. Питання лише в спроможності конкретної людини пізнати глибинну сутність буття, закони макро- та мікрокосму, оволодіти таємними знаннями [19].
Попри самовизначення алхімії як «Scientia immutabilis» (незмінного вчення) вона не лежить поза межами принципу «Panta rhei» (все тече). Вірогідно, до факторів, що зумовлювали внутрішні зміни феномена, можна віднести наявність суперечливих тенденцій щодо десакралізації Природи та сакралізації знання, що знайшли яскраве втілення в писемній традиції.
Фактор зовнішньої трансформації, вочевидь, є пов’язаним із соціокультурною периферійністю алхімії. Специфіка алхімічної взаємодії з зовнішнім культурним середовищем стимулює процеси заперечення заперечення та кількісно-якісні переходи в межах феномена. Прикладами таких принципових змін є виокремлення операційно-виробничого та природничонаукового компонентів алхімії в окремі соціальні феномени та відносне розмежування містико-духовної й предметно-операційної діяльності в межах власне алхімії.
Ключовим пунктом ґенези феномена є власне його виникнення. Інформативним видається аналіз цього процесу в контексті аристотелевих уявлень про причини, що дозволяє виділити комплекс необхідних і достатніх умов формування феномена алхімії.
Необхідними умовами формування європейської алхімії є:
1. Містико-фольклорна традиція: наявність у суспільній свідомості усталених уявлень щодо можливості ефективного штучного містичного впливу на реалії буття, віра в існування сакральної складової операційної діяльності (формальна причина).
2. Економіко-правове підґрунтя: суспільний розподіл праці, формування ринку товарів та послуг, розвиток товарно-грошових відносин і прив’язка цінового еквівалента до дорогоцінних металів (матеріальна причина). Відсутність цих умов унеможливлює виникнення засадничої мети алхімії – трансмутації неблагородних металів у благородні (цільова причина).
3. Психолого-методологічний базис: консерватизм та інтегральність світогляду, рецептурно-ритуальний спосіб мислення та операційної діяльності (діяльна причина).
4. Операційно-гносеологічна компонента: накопичення певного об’єму емпіричного знання про природні об’єкти, їх властивості та перетворення (матеріальна причина); потреба осмислення та упорядкування емпіричного матеріалу в межах формальних абстракцій; прагнення універсального знання (цільова причина).
У свою чергу, необхідні умови виникнення соціокультурного феномена доповнюються достатніми:
Історичне складення комплексу необхідних і достатніх умов відбулося в елліністичному світі, де, вочевидь, власне й виник соціокультурний феномен алхімії. В Європі сполучення цих умов припадає на добу розвиненого Середньовіччя; саме тоді спостерігається вкорінення та інтеграція алхімії до західного культурного універсуму. Якщо синусоїда історії знову підходить до фази Середньовіччя (хай і в його новому розумінні), то повернення соціальної значущості притаманними цій епосі культурними феноменами не видається випадковим.
Література:
1. Юнг К.Г. Воспоминания, сновидения, размышления / К.Г.Юнг. – К.: AirLand, 1994. – С.201 - 202.
2. Mond R. The Study of Alchemy / R.Mond // Ambix. – 1937. – Vol.I, Nо.1. – P.1 - 2.
3. Рабинович В.Л. Алхимия как феномен средневековой культуры / В.Л.Рабинович. – М.:Наука, 1979. – 392 с.
4. Юнг К.Г. Психология и алхимия / К.Г.Юнг. – М.- К.: Рефл-бук, Ваклер, 1997.- 592 с.
5. Элиаде М. Кузнецы и алхимики//Азиатская алхимия / М.Элиаде. – М.: Янус-К, 1998. – С. 140-269.
6. Хейзинга Й. Осень средневековья / Й.Хейзинга. – М.: Наука, 1988. – С.5.
7. Ле Ґофф Ж. Середньовічна уява / Ж.Ле Ґофф. – Львів: Літопис, 2007. – С.13.
8. Юнг К.Г. «Улисс» // Дух Меркурий / К.Г.Юнг. – М.: Канон, 1996. – С.298.
9. Бердяев Н.А. Новое Средневековье / Н.А.Бердяев. – М.: Феникс; ХДС-пресс, 1991. – 84 с.
10. Эко У. Средние века уже начались / У.Эко // Иностр. лит. – 1994.– №4. – C. 258-267.
11. Родигін К.М. «Містична ніч» Середньовіччя в контексті сучасної західної культури / К.М.Родигін // Філософські виміри сучасної соціальної реальності: матеріали міжнародної наукової конференції. – Донецьк: ДонНУ, 2011. – С.64-66.
12. Гоголь Н.В. О средних веках // Собр. соч. в 7 тт. / Н.В.Гоголь. – М.: Худ.лит., 1978. – Т.6. – С. 36-37.
13. Гуревич А.Я. Категории средневековой культуры / А.Я. Гуревич. – М.: Искусство, 1984. – С.82-84.
14. Пуассон А. Теории и символы алхимиков // Теории и символы алхимиков. – М.: Новый Акрополь, 1995. – С.27.
15. Дроздов А.М. Научный подвиг: Культурно-историческая реабилитация средневековой алхимии / А.М.Дроздов. – Кр. Рог: Видав. дім, 2007. – С.316-318.
16. Partington J.R. A History of Chemistry / J.R.Partington. – London: Macmillan, 1971. - Vol. II, Part 2. – P. 253.
17. Titley A.F. The Macrocosm and the Microcosm in Mediaeval Alchemy / A.F.Titley // Ambix. – 1937. – Vol.1, No.1. – P.67-69.
18. Марчукова С.М. Естественнонаучные представления в средневековой Европе / С.М.Марчукова. – СПб.: Европейский Дом, 1999. – С.168.
19. Родигін К. Гносеологічний аспект феномена алхімії в рефлексії Джеффрі Чосера / К.Родигін // Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка. – Т.30. – Донецьк: Східний видавничий дім, 2010. – С.271-273.
Вочевидь, за наших часів культурна спадщина Середніх віків не втратила актуальності, свідченням чого є неабиякий суспільний інтерес до проявів цієї епохи [11]. Зокрема, це стосується феномена алхімії – яскравого виразу середньовічного мислення [3], «первісної стихії всього європейського духу» [12]. В цьому контексті розгляд феномена алхімії в загальнофілософських вимірах – онтологічному, гносеологічному, методологічному тощо – становить непересічний інтерес для усвідомлення тенденцій духовного розвитку сучасного європейського соціуму.
Ідеї єдності Універсуму та градації чинників земного буття за ступенем досконалості формують онтологічну основу алхімічної філософії. Типова для середньовічної культури ієрархізація Всесвіту в координатах «верх-низ» [13] проектується в алхімії на світ речовин, в якому алхімік повторює космогонічний процес, творить Порядок із Хаосу [5, с.243].
Таким чином, не є дивним, що в одній з автодефініцій наголошується: «алхімія – це частина натуральної філософії, що вказує спосіб удосконалення металів, наслідуючи Природу, наскільки це можливо» [14]. Алхімічна методологія формується в результаті селективного синтезу міфологічних, теологічних, натурфілософських уявлень, досвіду операційної діяльності та практичних спостережень. Тому розуміння пошуку філософського Каменю як відповідника хімічного синтезу здається дещо помилковим. Алхімік шукає ціле, а не штучно конструює його. Він прагне не здобути нову речовину, а саме знайти Камінь в мікрокосмі своїх реторт, керуючись закономірностями Природи. Синтез в алхімії – скоріше філософський, ніж хімічний, – сприймається як поєднання ідеальних принципів. Протилежний прийом – аналіз, але теж не суто хімічний, звісно, також входить до арсеналу алхімічній методології. Фрагментування матерії, розділення сумішей та очищення речовин [15], хоча й мають виразне матеріальне підґрунтя, набувають ознак ідеалізованого «добування досконалих есенцій зі змішаних тіл» [16]. Широке застосування має метод аналогій, адже в алхімічному світогляді мікрокосм та макрокосм [17], реторти алхіміка та земні надра, в яких дозрівають метали та мінерали [5, с.243], мисляться в нерозривній органічній єдності.
Аристотелівська диференціація Природи на мінеральне, рослинне та тваринне царства, що існують за спільними закономірностями та природно прагнуть досконалості, зумовлює телеологічну складову алхімічного вчення. «Хіба метал не росте подібно до рослини? – ставить риторичне питання алхімік Бернар Тревізан. – Якби було достатньо часу, свинець та інші метали перетворилися б на золото. … Природа створює спочатку недосконале, а потім переходить до досконалішого. Золото – найдосконаліший серед металів… Людина – найблагородніше створіння природи, тому саме від неї має походити секрет одержання золота» [18]. Отже, завданням алхіміка є оволодіння цією таємницею.
Тому в алхімічній гносеології процес пізнання варто розглядати не як продукування нових знань в утилітарному розумінні сучасності, а як віднайдення сокровенної Істини, ремінісцентне з платонівським анамнезисом. Алхімік не має сумнівів ані в реальності філософського Каменю й трансмутації природних тіл, ані в принциповій можливості Великого Діяння, наслідком чого є безумовна віра в авторитети. Питання лише в спроможності конкретної людини пізнати глибинну сутність буття, закони макро- та мікрокосму, оволодіти таємними знаннями [19].
Попри самовизначення алхімії як «Scientia immutabilis» (незмінного вчення) вона не лежить поза межами принципу «Panta rhei» (все тече). Вірогідно, до факторів, що зумовлювали внутрішні зміни феномена, можна віднести наявність суперечливих тенденцій щодо десакралізації Природи та сакралізації знання, що знайшли яскраве втілення в писемній традиції.
Фактор зовнішньої трансформації, вочевидь, є пов’язаним із соціокультурною периферійністю алхімії. Специфіка алхімічної взаємодії з зовнішнім культурним середовищем стимулює процеси заперечення заперечення та кількісно-якісні переходи в межах феномена. Прикладами таких принципових змін є виокремлення операційно-виробничого та природничонаукового компонентів алхімії в окремі соціальні феномени та відносне розмежування містико-духовної й предметно-операційної діяльності в межах власне алхімії.
Ключовим пунктом ґенези феномена є власне його виникнення. Інформативним видається аналіз цього процесу в контексті аристотелевих уявлень про причини, що дозволяє виділити комплекс необхідних і достатніх умов формування феномена алхімії.
Необхідними умовами формування європейської алхімії є:
1. Містико-фольклорна традиція: наявність у суспільній свідомості усталених уявлень щодо можливості ефективного штучного містичного впливу на реалії буття, віра в існування сакральної складової операційної діяльності (формальна причина).
2. Економіко-правове підґрунтя: суспільний розподіл праці, формування ринку товарів та послуг, розвиток товарно-грошових відносин і прив’язка цінового еквівалента до дорогоцінних металів (матеріальна причина). Відсутність цих умов унеможливлює виникнення засадничої мети алхімії – трансмутації неблагородних металів у благородні (цільова причина).
3. Психолого-методологічний базис: консерватизм та інтегральність світогляду, рецептурно-ритуальний спосіб мислення та операційної діяльності (діяльна причина).
4. Операційно-гносеологічна компонента: накопичення певного об’єму емпіричного знання про природні об’єкти, їх властивості та перетворення (матеріальна причина); потреба осмислення та упорядкування емпіричного матеріалу в межах формальних абстракцій; прагнення універсального знання (цільова причина).
У свою чергу, необхідні умови виникнення соціокультурного феномена доповнюються достатніми:
| 1. Наявність осередків відносної стабільності (міста, монастирі, феодальні замки). 2. Інтенсифікація товарно-грошового обігу та хоча б локальне зростання рівня суспільного добробуту. | Соціальне замовлення (матеріальна причина) |
| 3. Підвищення рівня культури та освіти. Набуття вченістю елементів світського характеру. Формування книжкової традиції. 4. Релятивізм тенденцій щодо десакралізації Природи та сакралізації знання. | Психолого-методологічний базис (формальна причина) |
Література:
1. Юнг К.Г. Воспоминания, сновидения, размышления / К.Г.Юнг. – К.: AirLand, 1994. – С.201 - 202.
2. Mond R. The Study of Alchemy / R.Mond // Ambix. – 1937. – Vol.I, Nо.1. – P.1 - 2.
3. Рабинович В.Л. Алхимия как феномен средневековой культуры / В.Л.Рабинович. – М.:Наука, 1979. – 392 с.
4. Юнг К.Г. Психология и алхимия / К.Г.Юнг. – М.- К.: Рефл-бук, Ваклер, 1997.- 592 с.
5. Элиаде М. Кузнецы и алхимики//Азиатская алхимия / М.Элиаде. – М.: Янус-К, 1998. – С. 140-269.
6. Хейзинга Й. Осень средневековья / Й.Хейзинга. – М.: Наука, 1988. – С.5.
7. Ле Ґофф Ж. Середньовічна уява / Ж.Ле Ґофф. – Львів: Літопис, 2007. – С.13.
8. Юнг К.Г. «Улисс» // Дух Меркурий / К.Г.Юнг. – М.: Канон, 1996. – С.298.
9. Бердяев Н.А. Новое Средневековье / Н.А.Бердяев. – М.: Феникс; ХДС-пресс, 1991. – 84 с.
10. Эко У. Средние века уже начались / У.Эко // Иностр. лит. – 1994.– №4. – C. 258-267.
11. Родигін К.М. «Містична ніч» Середньовіччя в контексті сучасної західної культури / К.М.Родигін // Філософські виміри сучасної соціальної реальності: матеріали міжнародної наукової конференції. – Донецьк: ДонНУ, 2011. – С.64-66.
12. Гоголь Н.В. О средних веках // Собр. соч. в 7 тт. / Н.В.Гоголь. – М.: Худ.лит., 1978. – Т.6. – С. 36-37.
13. Гуревич А.Я. Категории средневековой культуры / А.Я. Гуревич. – М.: Искусство, 1984. – С.82-84.
14. Пуассон А. Теории и символы алхимиков // Теории и символы алхимиков. – М.: Новый Акрополь, 1995. – С.27.
15. Дроздов А.М. Научный подвиг: Культурно-историческая реабилитация средневековой алхимии / А.М.Дроздов. – Кр. Рог: Видав. дім, 2007. – С.316-318.
16. Partington J.R. A History of Chemistry / J.R.Partington. – London: Macmillan, 1971. - Vol. II, Part 2. – P. 253.
17. Titley A.F. The Macrocosm and the Microcosm in Mediaeval Alchemy / A.F.Titley // Ambix. – 1937. – Vol.1, No.1. – P.67-69.
18. Марчукова С.М. Естественнонаучные представления в средневековой Европе / С.М.Марчукова. – СПб.: Европейский Дом, 1999. – С.168.
19. Родигін К. Гносеологічний аспект феномена алхімії в рефлексії Джеффрі Чосера / К.Родигін // Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка. – Т.30. – Донецьк: Східний видавничий дім, 2010. – С.271-273.
Перша публікація:
Родигін К.М. Ментальне підґрунтя та історичні умови буття феномена алхімії / К.М. Родигін, М.Ю. Родигін // Сучасний соціокультурний простір 2011: матеріали восьмої міжнародної науково-практичної інтернет-конференції 22-24 вересня 2011 року. – К.: ТОВ «ТК Меганом», 2011. – Ч. 3. – С. 86-89.
