Безмежне в алхімії та алхімія без меж

[aurum_nostrum]

Креативні інтенції алхіміків мають прадавнє філософське підґрунтя та космічний масштаб. Майстер творить Порядок із Хаосу в мікрокосмі «філософського яйця», що мислиться аналогом макрокосму – Всесвіту [1]. Важливим аспектом Великого Діяння є прагнення алхіміків впливати на природні процеси вдосконалення матерії, штучно прискорюючи або «стискаючи» перебіг часу. Парацельс у «Філософських канонах» писав: «Мудрі перетворюють роки в місяці, місяці в тижні, а тижні – у дні». Ідея усунення фактору часової детермінації закономірно випливає зі споконвічної мрії homo faber (людини-творця) брати участь в одночасному вдосконаленні Природи та самого себе [2].

В Європі період першого розквіту алхімії (ХІІІ ст.) збігається з епохою принципових змін у ставленні людини до часу. Уніфікація часу та його відчуження від природних ритмів змінюють темп життя, перетворюючи час із Божого дару на власність людини [3]. Отже, алхімічна мрія щодо підкорення часу набуває особливої соціальної актуальності. Традиційний, підкріплений думкою Аристотеля [Метеорологіка IV, 3], алхімічний імператив «наслідування Природи» трансформується в прагнення її перевершити, а пафос співтворчості адепта з Богом виливається в озвучену Миколою Кузанським тезу «людина – другий бог» [Берил, 6]. Парацельсіанська революція переносить акценти з трансмутації металів на вдосконалення людини, а певне розмиття християнських доктрин в XV – XVII ст. стимулює пошуки земного безсмертя [4], яскраво представлені в Рудольфіанську добу.

Безсмертя є, напевно, найяскравішим проявом безмежного ресурсу, що мислиться у вимірі часу – не як божественна вічність, що передує часові, але як нескінченність часу, що зливається з вічністю. Разом із Еліксиром адепт споживає штучно «стиснений» час, що згодом «розгортається» та продовжує життя на визначений або невизначений термін. Навіть якщо цей термін є обмеженим, періодичне вживання Еліксиру має забезпечувати безсмертя не як актуальну, а як потенційну (в термінах Аристотеля) безкінечність часу – принципово необмежене подовження життя. Така позиція властива китайській алхімії [5]. В європейській традиції наслідком її розвитку є навіть штучне розрізнення понять Еліксиру безсмертя та Еліксиру молодості.

Прагнення зняття темпоральної детермінації буття безумовно є важливим аспектом алхімічної ідеї. Однак чи не означає воно й прагнення безмежного у матеріальному вимірі, адже, на думку Блаженного Августина, матеріальний світ було створено разом із часом? Дійсно, перемога адепта над Часом є спряженою зі здобуттям ідеалізації досконалості – філософського каменя.

Вочевидь, прагнення безмежного ресурсу є есенціальною ознакою феномена алхімії [6]. Звісно, на Сході та Заході способи втілення цього прагнення не були тотожними. Це можна пояснити різницею між колективними установками – інтроверсією Сходу та екстраверсією Заходу [7], що спонукає першого алхіміка шукати безмежне переважно в глибинах власної душі (мікрокосму), а другого – у неозорих сферах макрокосму. Втім, враховуючи засадничий герметичний принцип відповідності макро- та мікрокосму [8], врешті-решт не видається докорінно важливим, чи йдеться про пошук штучного золота (перетворення в макрокосмі), чи про здобуття безсмертя (перетворення мікрокосму). Як на Сході, так і на Заході наслідком генералізації алхімічних цілей є ідея Абсолютного знання, хоча в обох випадках це знання мислиться містичним просвітленням, а не досягненням ratio. В пізньоалхімічній та розенкрейцерській традиціях ця ідея набуває міфологізованих форм повернення до знання Адама до гріхопадіння [8].

Отже, безмежне знання – це безмежні можливості. Однак виявляється суперечність між конечним характером людини як суб’єкта пізнання та безмежністю реальності, на яку це пізнання спрямовано – аналогія з проблемою богопізнання в Іоанна Скота Еріугени. Пізнаванність безмежного є принаймні проблематичною через неосяжність останнього, адже пізнання передбачає визначення, de-finitio, тобто покладання меж [9]. Алхімічні абстракції та інтуеми не піддаються вичерпній раціоналізації. Шукач безмежного опиняється в ситуації на кшталт «вченого незнання» Миколи Кузанського й прагне подолати протиріччя у містичний спосіб – ірраціональний та невимовний. Алхімічне осяяння, що дарує всеохоплююче знання таємниць Природи, може розглядатися як вихід свідомості за межі простору й часу, в яких перебувають прості смертні. В свою чергу, споконвічність глибинних прагнень людини до безмежного й незбагненного фактично знімає обмеження в часі з існування алхімії як соціокультурного феномена.

Література:

1. Родигін К.М. Феномен алхімії: Час, Хаос і Порядок / К.М. Родигін, В.В. Білецький // Схід. – 2009. – № 8 (99). – С. 113-116.

2. Элиаде М. Кузнецы и алхимики // Азиатская алхимия / М. Элиаде. – М.:  Янус-К, 1998. – С. 242-244.

3. Ле Гофф Ж. Другое средневековье: Время, труд и культура Запада / Ж. Ле Гофф. – Екатеринбург: Изд-во Урал, ун-та, 2002.– С. 36-49.

4. Торчинов Е.А. Китайский путь золота и киновари / Е.А. Торчинов // Даосская алхимия. – СПб.: Азбука; Петербургское Востоковедение, 2001. – С. 6.

5. Гэ Хун. Баопу-Цзы / Гэ Хун // Даосская алхимия. – СПб.: Азбука; Петербургское Востоковедение, 2001. – С. 351.

6. Родигін К. Феномен алхімії в часопросторовому та ментальному вимірі Старого Світу / К. Родигін, М. Родигін // Схід. – 2012. – № 4 (118). – С. 168.

7. Юнг К.Г. Различие между восточным и западным мышлением // Сознание и бессознательное / К.Г. Юнг. – СПб.: Университетская книга, 1997. – С. 507.

8. Йейтс Ф. Розенкрейцерское просвещение / Ф.Йейтс. – М.: Алетейа, Энигма, 1999. – 464 с.

9. Антонова Е.В. Об именовании Бога в философии Эриугены / Е.В. Антонова // Знание за пределами науки. – М.: Республика, 1996. – С. 303.

 

Перша публікація:
Родигін К. Безмежне в алхімії та алхімія без меж / К. Родигін // ІХ Харківські студентські філософські читання: міжнародна наукова конференція студентів та аспірантів 25-26 квітня 2013 року. Збірник тез доповідей. – Харків: ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2013. – С. 26-27.