![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Соціокультурний феномен західної алхімії протягом багатьох століть існування закономірно залишав численні сліди практично по всій Європі. На теренах України цей слід, звісно, не обмежується середньовічним алхімічним символом солі в старовинному гербі Бахмута-Артемівська [1], а візуалізується в багатьох інших вимірах.Цікавим проявом цієї візуалізації є представлена в Київському Музеї-аптеці [2] експозиція лабораторії алхіміка. Вона репрезентує алхімію радше в образно-легендарному, ніж у реально-історичному вимірі, оскільки існування автентичної лабораторії алхіміка у кам’яниці XVIII ст. на Подолі є малоймовірним. Цілком можливо, що 
така лабораторія могла б існувати в середньовічній будівлі Музею-аптеки на площі Ринок у Львові, де також розташовано алхімічну експозицію [3]. Врешті-решт, не є докорінно важливим факт історичного існування чи неіснування алхімічної лабораторії у конкретному місці: принциповими є наявність соціального запиту, прагнення доторкнутися до таємниць минулого.
така лабораторія могла б існувати в середньовічній будівлі Музею-аптеки на площі Ринок у Львові, де також розташовано алхімічну експозицію [3]. Врешті-решт, не є докорінно важливим факт історичного існування чи неіснування алхімічної лабораторії у конкретному місці: принциповими є наявність соціального запиту, прагнення доторкнутися до таємниць минулого.Сучасному соціуму притаманне бажання відчути співпричетність до Opus Magnum – Великого Діяння середньовічних адептів. Повною мірою це можливо в Підгорецькому замку на Львівщині, де існування алхімічної лабораторії є цілком історичним. Наприкінці XVIII ст. господар замку, шляхтич Северин Жевуський, облаштував там алхімічну лабораторію й займався пошуками філософського каменя [4].
На жаль, інформація щодо реалій буття цієї лабораторії наразі прихована у темряві століть та чекає на своїх дослідників. Натомість, світло на алхімію XVIII ст. проливають думки сучасника таємничих дослідів у Підгорецькому замку – українського філософа Григорія Сковороди [5].
( Read more... )
Дійсно, символіка творів Сковороди може тлумачитися як певні «герметичні шифри», ключі до яких приховано в європейській містичній традиції [6]. Зокрема, у філософа знаходимо алхімічні символи – Уробороса (змія, що поглинає свого хвоста), а також змія, розіп’ятого на хресті або дереві. Уроборос символізує єдність Універсуму, вічність, поєднання протилежностей, а розіп’ятий змій може тлумачитися як символ усунення недосконалості матеріальної природи. Сковородинське самопізнання, звільнення «внутрішньої людини» виявляються спорідненими з «пошуком філософського каменя у собі» послідовників європейської «духовної алхімії» XVI – XVIII ст., які тлумачать трансмутацію як алегорію вдосконалення людської душі. При цьому традиційний концепт філософського каменя як зовнішнього медіатора виявляється зайвим. Контраверсійна рефлексія алхімії дозволяє розглядати філософію Сковороди як своєрідну частину герметичного дискурсу [5; 6].
Виходячи з органічного зв’язку українського бароко з європейським культурним простором, доцільно продовжити історичну ретроспективу до XV – XVІI ст. [7], коли у провідних європейських наукових центрах працювали вчені, прізвища яких яскраво свідчать про їх походження та самоідентифікацію: Юрій Дрогобич, Станіслав Оріховський Рутенець Роксолан, Павло Русин із Кросна та ін. Їх творчість була цілком інтегрованою до європейської традиції, де комплекс «чорнокнижних наук» – алхімії, астрології, магії – був «зворотним боком медалі» західної вченості.
Маєтки українських магнатів (князів Острозьких, панів Долматів тощо) та міста України (зокрема, Київ, Чернігів, «Львів учений» [8]) не мали принципових відмінностей від інших європейських, отже там існували умови для розвитку феномена алхімії [7].
Нарешті, алхімічний слід чітко візуалізується у книзі «Перло многоцінне» Кирила Транквіліона Ставровецького (Чернігів, 1646 р.): «Ти прехитрії ремесла виявляєш світу – // Все-бо по твоїм совіту. // Винаходиш, // Ти з неподібного подібне твориш // Чрез нове алхімство – дива гідне діло! // Ти чуда світу виявиш людині сміло» [9]. Алхімія не є дивиною для автора й чітко характеризується ним як соціально значущий прояв премудрості, і в контексті твору оцінюється позитивно. До того ж, тут «алхімія» вперше в українській, а можливо й загальноєвропейській літературі набула сучасного алегоричного звучання «алхімії мистецтва», «алхімії творчості» тощо, що навряд чи могло статися, якщо б алхімія не існувала в українському культурному просторі як вкорінений соціальний феномен.
Література:
1. Максименко Є.В. Міська та територіальна геральдика Донеччини / Є.В. Максименко // Вісник студентського наукового товариства Донецького національного університету. – Донецьк: ДонНУ, 2009. – Т. 2. – С. 46.
2. Музей-аптека // Україна ХХІ століття [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.21st-century.org.ua/main/museums/Apteka-ukr.htm
3. Ходосевич Л.Т. Аптека-музей у Львові: Путівник / Л.Т. Ходосевич, З.М. Паньків. – Львів: Каменяр, 1989. – 32 с.
4. Мацюк О.Я. Замки і фортеці Західної України. Мандрівки історичні / О.Я. Мацюк. – Львів: Центр Європи, 1997. – С. 42.
5. Родигін К.М. «Духовна алхімія» Григорія Сковороди / К.М. Родигін // Гілея: науковий вісник. Збірник наукових праць / [гол. ред. В.М. Вашкевич]. – К.: ВІР УАН, 2012. – Вип. 65 (№10). – С. 323-330.
6. Юдкін-Ріпун І. Герметичний дискурс Григорія Сковороди / І. Юдкін-Ріпун // Студії мистецтвознавчі. – 2010. – № 2 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.studii.com.ua/index.php
7. Родигін К. Алхімія та натурфілософське знання в ментальному та геополітичному просторі Східної Європи XV – XVII століть / К. Родигін, М. Родигін // Схід. – 2012. – № 2 (116). – С. 164-172. archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Skhid/2012_2/38.pdf
8. Слово многоцінне / [упорядники В. Шевчук, В. Яременко]. – К.: Аконіт, 2006. – Кн. 1. – С. 301.
9. Слово многоцінне / [упорядники В. Шевчук, В. Яременко]. – К.: Аконіт, 2006. – Кн. 2. – С. 266.
Перша публікація:
Родигін К.М. Алхімія: український вимір / К.М. Родигін // Актуальные научные исследования: материалы XXIX Международной научно-практической конференции по философским, филологическим, юридическим, педагогическим, экономическим, психологическим, социологическим и политическим наукам. – Горловка, 2013. – Ч. 1. – С. 61-63.
